IPRI - www.ipri.kiev.ua -  IPRI - www.ipri.kiev.ua -

 

ОСИП РОЗДОЛЬСЬКИЙ У СТАНОВЛЕННІ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОМУЗИЧНОЇ ФОНОГРАМАРХІВІСТИКИ

Презентований диск із архівними фонографічними записами видатного музичного етнографа, фольклориста, класичного філолога, педагога, перекладача, Дійсного члена Українського наукового товариства у Києві (1914), Наукового товариства ім. Шевченка (1930), члена Етнографічної комісії Академії наук України (1926) Осипа Роздольського (1872–1945) уже третій з ряду. Перший, на якому було поміщено фонограми 40 валиків (130 творів), вийшов завдяки підтримці Посольства США в Україні 2011 року, другий, який представив фонозаписи 41 валика (147 творів), – побачив світ за сприяння Державного Фонду Фундаментальних досліджень 2015 року. За підтримки цього ж фонду 2016 року вдалося опрацювати наступну частину колекції О. Роздольського. Відтак з 69 оцифрованих воскових носіїв було відібрано 45, 134 твори з яких і ввійшли на диск.

Історія дослідницького подвигу О. Роздольського безпосередньо пов’язана із епохальною подією, яка відбулася в Америці наприкінці 1877 року: видатний вчений Томас Альва Едісон представив громадськості свій черговий винахід – прилад для запису та відтворення звуків – фонограф. Створена задля полегшення праці секретарки-телефоністки технічна новинка виявилася не лише добрим асистентом в офісах, а й незамінним помічником у здійсненні побутових забаганок і вирішенні складних наукових завдань.

Серед вчених, хто належно оцінив фонограф, були й дослідники музичного фольклору. Вже перші записи народних мелодій засвідчили, що застосування техніки для вивчення фольклору відкривало серйозні наукові перспективи. Рекордування забезпечувало не лише швидку, точну і об’єктивну фіксацію почутого, а й якісне опрацювання народномузичного матеріалу. Певною мірою суб’єктивне транскрибування мелодій під час збирацького сеансу на паперовий носій було замінено їх неупередженим записом на воскові валики.

Однак використання фонографування для документування народної музики виявилося важливим, та все ж не остаточним інструментом створення надійної джерельної бази для наукового дослідження фольклору. Вирішальним і доленосним кроком стало усвідомлення потреби не лише громадити народні мелодії, а й їх зберігати. Вже на початку ХХ століття спочатку у Західній, а згодом і Центрально-Східній Європі стали з’являтися перші архіви фонограм, своєрідні “бібліотеки” для етномузикологів (Бруно Неттл). Такі установи були засновані 1899 року у Відні, 1900 – Парижі та Берліні, 1909 – Санкт-Петербурзі, 1920 – Празі, 1927 – Бухаресті, 1930 – Познані, 1934 – Варшаві, 1935 – Каунасі.

В Україні першим, хто розпочав фоноархівування валиків із записаним на них музичним фольклором, став Федір фон Штейнгель. 1898 року він задокументував народні мелодії на воскові носії та, зареєструвавши їх у архіві Городоцького краєзнавчого музею, дав початок українській народномузичній архівістиці. І хоча його почин не мав безпосереднього продовження, Ф. фон Штейнгель опинився серед лідерів у Європі не лише фонографування, а й звукового архівування народних мелодій.

Згодом народномузичну архівну ініціативу Ф. фон Штейнгеля підхопили львів’яни. 1907 року керівництво Етнографічної комісії Наукового товариства ім. Шевченка розпочало перемовини про співпрацю з Берлінським фонограмархівом. Очевидно, добрий приклад їм подав і столичний, Віденський архів фонограм. Тож наприкінці 1908 року було ухвалено створити подібну установу й у Львові. Нову інституцію вирішили заснувати при Культурно-історичному музеї НТШ. Її керівником призначили Ф. Колессу, якому, окрім іншого, доручили подбати й про консервацію валиків.

Обговорюючи на засіданні ЕК НТШ наповнення та структуру новозаснованого фонограмархіву вирішили “вибрати кращі мелодії на валках, збираних дд. О. Роздольським і Ф. Колессою”. Зважаючи, що на той час О. Роздольський, схопивши близько двох тисяч мелодій на 250 валиках, мав найбільшу в краї колекцію фонозаписів, його воскові носії і мали стати основою нової установи. Про працю над формуванням архіву свідчать як нечисленні архівні документи, так і написи на футлярах валиків О. Роздольського, які він відібрав для проекту НТШ: “архів”, “музей”.

Проте Перша світова війна завадила здійсненню історичного задуму. Працю прийшлось призупинити. У 1920-х роках робота з формування фонограмінституції була продовжена: до архіву поступили валики із колекцій Ф. Колесси, С. Томашівського, а також О. Роздольського, без фонозаписів якого навряд чи така ініціатива не те що вдалася, а взагалі була би розпочата.

Після ліквідації НТШ, фононосії, які знаходилися в архіві НТШ, передали до Львівського етнографічного музею, а згодом – Львівської філії Інституту українського фольклору. Тут опіку над валиками взяв О. Роздольський, який очоливши сектор фондів Інституту, продовжив справу розбудову фонограмархіву. Сьогодні збірка воскових валиків (65 носіїв) з архіву НТШ зберігається в Інституті народознавства НАН України.

Очевидно О. Роздольський, зважаючи на різні історичні перипетії, які могли спричинитися до втрати колекції (Перша та Друга світові війни, ревізія архівів радянською владою тощо), основну частину своєї фонозбірки, у тому числі й відібрані до архіву валики, зберігав удома. Після смерті фольклориста, його дружина – Ольга Роздольська за символічну плату передала валики проф. Миколі Колессі, який подарував їх Кабінетові народної музики Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка (нині – це Проблемна науково-дослідна лабораторія музичної етнографії Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка).

Сучасна колекція-архів О. Роздольського містить 755 валиків, більшість яких у доброму стані. Носії зберігаються у картонних циліндричних футлярах з кришками, на яких зазначена паспортна інформація про фонограму: місце та дата запису, кількість рекордованих творів, інколи їх жанрова приналежність, номер валика, хто і коли транскрибував мелодії, окремі коментарі, залишені збирачем. Загалом, фонографічна колекція різнобічно представляє спадщину О. Роздольського: як часово (представлені всі періоди його музично-етнографічної діяльності від 1900 до 1940 року), так і територіально (охоплено всі історико-географічні області Галичини та Наддніпрянщини, де побував фольклорист, всього 109 сіл).

Завдяки розробленій спеціалістами Інституту реєстрації інформації НАН України системі неруйнівного відтворення звукової інформації з воскових циліндрів і перезапису їх на сучасні носії, 2011 року була розпочата, а в наступні роки продовжена праця над списанням інформації з цих раритетних носіїв. Представлені на компакт-диску фонограми, як і в попередніх CD, знайомлять з усіма основними періодами збирацької біографії О. Роздольського, а отже і його важнішими дослідницькими проектами. Серед фонограм – записи 1901–1902 років, які за підтримки Етнографічної комісії НТШ були зроблені у перший період музично-етнографічної діяльності фольклориста. Результатом збирацької праці О. Роздольського та транскрипційної і систематизаційної С. Людкевича цих років став двохчастинний монографічний збірник музичного фольклору “Галицько-руські народні мелодії”, який вийшов у 1906 і 1908 роках.

На СD поміщено також записи, виконані дослідником у 1908–1914 роках під час його праці над Корпусом українського фольклору, ініційованим ЕК НТШ, та українськими томами зводу “Народна пісня в Австрії”, започаткованого австрійським урядом. Останній музично-фонографічний період збирацької біографії дослідника представлений на диску фонограмами, зробленими в експедиції 1936 року, а також музично-етнографічній поїздці наприкінці 1940 року у рамках його праці у Львівській філії Інституту українського фольклору.

До компакт-диску підібрано фономатеріали з різних регіонів Галичини, де працював О. Роздольський: Великого Підгір’я, Поділля, Надсяння, Бойківщини, Опілля. Кілька пісень є і з Буковини та, правдоподібно, із Наддніпрянської України. У територіально-адміністративному відношенні це щонайменше 24 населених пунктів (якщо враховувати неідентифіковані валики, то, можливо, і 29), які сьогодні належать до Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської та Чернівецької областей, а також, імовірно (враховуючи неідентифікований валик), однієї із областей Наддніпрянщини (Київської, Чернігівської або Житомирської).

На валиках – зразки вокальної, інструментальної та вокально-інструментальної народної традиції. Вокальна музика представлена календарно-обрядовими (гаївки, колядки, щедрівка) та родинно-обрядовими (весільні ладканки) творами, сезонно-трудовим фольклором (обжинкова ладканка). Найбільше подано звичайних пісень, серед яких балади, пісні про кохання, жартівливі, є й коломийки, колискова, кілька напливових. Серед виконавців – жінки, чоловіки, співочі гурти (однорідні та мішані).

Особливо цікавою видається підбірка творів, зафонографованих від лірників (псалми, звичайні пісні). Записи були зроблені О. Роздольським у спеціальній “лірницькій” експедиції у липні 1910 року на Львівщині (№ 8) та серпні цього ж року на Тернопільщині (№ 9–11, 14–17). На валики збирачу вдалося схопити не лише спів українських рапсодів, а й інструментальний супровід. Збереглися і транскрипції лірницьких записів О. Роздольського, виконані Богданом Дрималиком і Романом Криштальським під керівництвом Станіслава Людкевича. Транскрипції знаходяться сьогодні в архівах ІМФЕ ім. М. Рильського та Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології ЛНМА ім. М. Лисенка.

Наприкінці CD поміщено фонограми п’яти неідентифікованих валиків (№ 41–45): на їх футлярах не вказано інформації про запис. Фономатеріали з цих валиків були включені до диску, зважаючи на задовільну якість звучання. Судячи із записаного, циліндр № 42 (744) О. Роздольський рекордував на Придніпровській Україні (десь у 1914–1915 роках), № 44 (746) – на Лемківщині. Лише один з цих носіїв має бодай якусь інформацію: у коментарі, залишеному на футлярі валика № 41 (725) є зазначено, що це “співи мальованців” (один з різновидів баптизму), проте без вказівки на місце і час запису.

Представлений на CD неідентифікований валик № 45 (758) є цінним і з огляду на те, що на ньому зафіксовано голос самого О. Роздольського. На початку кожної пісні збирач оголошував її порядковий номер. Наприклад: “Трийцять сім”, відтак звучала пісня “В чистім полі береза стояла”, дальше знову О. Роздольський оголошував: “Трийцять вісім” і т. д. Такої збирацької методики фольклорист, судячи із подібних ідентифікованих звукових носіїв, дотримувався 1901 року. Очевидно цей валик і був рекордований десь у цей час.

Оцифровані фонографічні записи архіву О. Роздольського вартісні не лише для вивчення музичного фольклору першої половини ХХ століття, а й для аналізу музично-етнографічної праці збирача, оскільки дають можливість спостерігати методику його теренових досліджень. Зокрема, для фонограм О. Роздольського характерною є максимальна щільність записаного: між творами, інколи, майже не відчутні перерви. Це вказує на ретельну підготовку до рекордування і фольклориста, і виконавців. Лише в окремих випадках співаки починали твір двічі (наприклад, № 10, перший твір; № 32, четвертий твір). Уважним О. Роздольський був і до схоплення варіантів пісень (наприклад, № 3, пісню Ой ходив чумак сім літ по Дону виконують різні співаки на різні мелодії). Інколи, особливо на носіях, записаних 1940 року, збирач фіксував представлення народних виконавців.

Фонограми, викладені на СD, супроводжуються коментарями, у яких представлено максимально здобуту про них інформацію. Насамперед, подано відомості про реєстраційний номер валика за електронним “Каталогом фонографічної колекції О. Роздольського” із зазначенням у дужках римською цифрою його порядкового номера (у разі збереження), проставленого фольклористом у кожному селі зокрема, час і місце запису (день, місяць, рік), інципіт і жанр твору. Гіпотетична інформація про дату та місце запису, якщо немає документального підтвердження, взята у круглі дужки.

Певні труднощі виникли при з’ясуванні інципітів низки творів. Це було пов’язано із пошкодженнями поверхні валиків, спричиненими різними чинниками: цвіллю, налипанням пороху, мікроорганізмами, багаторазовим програванням на фонографі. Тож вислухати, що співає виконавець деколи доволі проблематично. Ускладнило ідентифікацію творів й те, що через механічні пошкодження у багатьох оцифрованих фонограмах випали окремі букви, склади, слова. Тому у змісті не завжди зазначені інципіти пісень. Слова, які не вдалося розчути, позначені трьома крапками, взятими у круглі дужки (…). При неможливості встановити першу строфу куплету, в окремих випадках запропоновано наступну. Якщо ж упорядники не впевнені у поданому тексті, він виписаний курсивом: “Мати має гості”. У випадку, коли вдалося реконструювати фрагмент тексту, якого через пошкодження поверхні валика немає на CD (скориставшись транскрипціями записів О. Роздольського, наступним фрагментом фонограми), його взято у квадратні скобки: [Там ві Львові] на риночку капелія грає. Якщо пропущений на фонограмі фрагмент відновити не вдалося, три крапки взято у квадратні скобки: […]. До речі, навіть у наявних транскрипціях в окремих випадках під мелодіями не виписано словесний текст. Інколи за його відсутності твори взагалі не транскрибували (див. скановані мелодії: № 11, с. Коцюбинці, валик № ХІХ, коментар Б. Дрималика після нотованої пісні).

До CD, як і у попередніх випусках компакт-дисків, долучено відскановані рукописи нотних транскрипцій з валиків О. Роздольського, виконані Богданом Дрималиком та Олексієм Луцівим у 1945–1947 роках.

Отож фонографічний архів О. Роздольського є важливим звуковим документом української народномузичної традиції першої половини ХХ століття. Завдяки досліднику в Україні було закладено міцні основи не лише фахової народномузчної етнографії, а й народномузчної звукової архівістики. Напрацювання вченого не втратили актуальності й сьогодні. Оцифровані фонограми достойно поповнять фонди не лише українських, а й світових фонографічних центрів.