IPRI - www.ipri.kiev.ua -  IPRI - www.ipri.kiev.ua -

ФОНОГРАФІЧНІ ПРОЕКТИ ОСИПА РОЗДОЛЬСЬКОГО

Серед унікальних здобутків української культури та науки одне з непересічних місць займає фонографічна спадщина видатного музичного етнографа, фольклориста, класичного філолога, педагога, перекладача, Дійсного члена Українського наукового товариства у Києві (1914), Наукового товариства ім. Шевченка (1930), члена Етнографічної комісії Академії наук України (1926) Осипа Роздольського (1872-1945).

Майже півстоліття присвятивши фольклористичній діяльності, О. Роздольський заслужено здобув славу одного з найвидатніших документалістів українського фольклору першої половини ХХ століття та разом із Філаретом Колессою, Станіславом Людкевичем і Климентом Квіткою, як зачинатель фахового звукового документування музичного фольклору в Україні, зайняв заслужене місце серед засновників української етномузикології. Завдяки його інтенсивній музично-етнографічній праці на початку ХХ століття галицька народна музика була однією із найдослідженіших у Центрально-Східній Європі.

Розпочавши свій збирацький шлях 1891 року із запису репертуару “діда Мазепи” у батьківському селі Берлин на Львівщині та продовжуючи інтенсивну працю в терені впродовж наступних років, О. Роздольський не з чуток знав про проблеми галицької фольклористики та брався за розв’язання її найнагальніших проблем. Не маючи спеціальної музичної освіти, збирач на початку своєї дослідницької діяльності фіксував пісенні тексти, а також і фольклорну прозу, численні зразки якої у його записах були опубліковані у виданнях НТШ. Однак невдовзі О. Роздольський задумав вирішити значно складніше завдання, яке, незважаючи на низку проектів, не зуміли реалізувати галицькі дослідники народної творчості впродовж ХІХ століття. Йдеться про чи найзанедбанішу ділянку галицької фольклористики – запис і публікацію народних мелодій.

Відгукнувшись на заклик Етнографічної комісії НТШ інтенсифікувати фольклористично-експедиційну діяльність, 28 квітня 1900 року О. Роздольський вирушив у свою чергову експедицію у два прильвівські села – Коцурів та Гринів. Та на відміну від попередніх збирацьких поїздок, дослідник для запису музичного фольклору вперше в Галичині взяв з собою фонограф. Впродовж двох днів (28 і 29  квітня) на приблизно 10 валиках збирач рекордував понад 50 народних мелодій, а в польових зошитах зафіксував до них повні словесні тексти.   

Ініціативу О. Роздольського, після представлення рекордованих фольклорних матеріалів на засіданні ЕК НТШ, з великим ентузіазмом підтримали, а досліднику доручили продовжити збирацьку працю. Тож впродовж 1900-1902 років, він, обстеживши 74 села різних етнографічних регіонів Галичини, зокрема, Белзівщини, Великого Підгір’я, Гуцульщини, Лемківщини, Надбужжя, Надсяння, Опілля, Перемишльщини, Поділля, Покуття, Пониззя, призбирав близько 2000 народних мелодій на щонайменше 250 валиках. Оскільки О. Роздольський сам мелодій з воскових носіїв не списував, до транскрибування наспівів був запрошений Станіслав Людкевич. Їх спільна праця увінчалася виходом монографічного видання “Галицько-руські народні мелодії” у двох частинах (1906, 1908), де було опубліковано понад 1500 народних мелодій, упорядкованих за новітньою, запропонованою С. Людкевичем класифікацією за їх музичними ознаками.

Успіх, який супроводив видання, приніс О. Роздольському визнання і славу фахового документаліста-фонографіста народних мелодій, а відтак запрошення взяти участь у нових проектах. Насамперед, це були народознавчі ініціативи ЕК НТШ, серед яких слід згадати задум ЕК НТШ 1908 року підготувати й опублікувати багатотомний Корпус українського фольклору. У рамках цього проекту О. Роздольський здійснив низку експедиційних поїздок у різні регіони Галичини.

Окрім реалізації ідей ЕК НТШ, О. Роздольський-фонографіст брав участь у проектах, які були розпочаті й іншими інституціями. Зокрема, такою була ініціатива Міністерства освіти Австрії, яке зорганізувало вивчення народної культури народів, що населяли імперію і запланувало видати шістдесятитомний Корпус фольклорного матеріалу під назвою “Народна пісня в Австрії. Українці мали підготувати два томи, у яких представити народномузичну культуру Галичини та Буковини. На жаль, не дивлячись на активну збирацьку роботу та зібраний у численних експедиціях матеріал, початок Першої світової війни завадив продовженню роботи над обома Корпусами.

О. Роздольський співпрацював і з Петербурзькою академією наук, на запрошення якої в червні 1914 року вирушив у свою єдину Наддніпрянську експедицію, у часі якої обстежив 14 сіл, головно Чернігівщини. І хоч початок Першої світової війни також не дав йому вповні реалізувати намічене, все ж навіть у таких несприятливих умовах фольклорист зумів не лише згромадити, а й зберегти та привести до Львова призбирану колекцію валиків.

Низку проектів, участь у яких брав О. Роздольський, було започатковано у Львівському філіалі Інституту українського фольклору, створеного 1939 року. Потреба здобуття свіжих фольклорних матеріалів для публікації різних пісенних збірників, які планували випускати в Інституті, спонукала до нових експедицій. В одну з них, наприкінці 1940 року, як керівник збирацької групи у складі Ярослави Фіголь і Михайла Стельмаха, відправився селами Бойківщини та Великого Підгір’я і О. Роздольський. Результатом 25 денної поїздки став запис 250 мелодій на 65 валках у 7 обстежених селах Львівщини. Ця експедиція стала останньою у збирацькій біографії дослідника.

Загалом музично-етнографічний здобуток О. Роздольського – це щонайменше вісім тисяч народних мелодій рекордованих на понад тисячу валиків у не менше 180 селах з усіх етнографічних регіонів Галичини у тому числі і 14 сіл Наддніпрянщини та 2 Буковини. Переважна більшість фонографічної спадщини збирача, а це 755  валиків, зберігається у архіві Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка (ПНДЛМЕ). Одиничні валки містяться також у архіві Інституту народознавства НАН України.

Завдяки розробленій спеціалістами Інституту реєстрації інформації НАН України системі неруйнівного відтворення звукової інформації з воскових циліндрів і перезапису їх на сучасні носії стало можливим списання інформації з цих раритетних носіїв. Початково для опрацювання було відібрано майже 600 валиків із колекції ПНДЛМЕ. З 52 із них було зроблені копії, фонограми з 40 з яких поміщено на першому презентаційному диску, що вийшов 2011 року.

Завдяки грантовій підтримці Державного фонду фундаментальних досліджень було опрацьовано наступну частину колекції О. Роздольського. Як і в першому диску, відібрані фонограми репрезентують різні етнографічні регіони Галичини, де працював збирач: Лемківщину, Бойківщину, Покуття, Опілля, Поділля, Велике Підгір’я та Малополісся. На CD поміщені записи і з Буковини та Наддніпрянщини.

Представлена частина колекції більш-менш рівномірно презентує і всі основні періоди фонографічної біографії дослідника, а отже і його важніші збирацькі проекти.

Так, викладені на диску записи О. Роздольського 1901-1902 років, були здійснені під час збору матеріалу для публікації збірника “Галицько-руські народні мелодії”. Валики, записані у ті роки, є особливо цінними з огляду на те, що фонограм з цього періоду збереглося вкрай мало. Причини на те були різні. З одного боку наклав свій відбиток час: крихкі воскові носії ставали непридатними до використання через механічні пошкодження. З іншого – валики постраждали через їх повторне використання: після списання мелодій спеціальним пристроєм з валків стесували верхній шар воску та робили на них нові записи. Фонограми не знищували у тому випадку, коли з валків ще не були транскрибовані мелодії. Прикладом можуть послужити, скажімо, циліндри з сіл Германів (№ 2), Підгір’я (№ 7, 8) та Сірники (№ 6). Деякі валки збереглися до наших днів завдяки тому, що їх відібрали до архіву фонограм, який 1908 року було вирішено заснувати при музеї Товариства. Такими є, зокрема, валики з сіл Поляни (№ 3), Дунаїв  (№ 1) та Стецева (№ 5). Фонограми з двох останніх є цікавими і з огляду на те, що по три мелодії з кожного з них увійшли до “Галицько-руських народних мелодій”.

Наступний часовий блок фонограм народних мелодій датований 1909-1914 роками, коли О. Роздольський призбирував матеріал для двох фольклорних Корпусів, запланованих ЕК НТШ та Австрійським міністерством освіти. Переважна більшість з його доробку так і залишилася у рукописах, винятком стали “Мелодії гаївок”, куди увійшли записи О. Роздольського у транскрипції Ф. Колесси. Ця збірка є другою частиною пробного тому Корпусу НТШ “Гаївки” (1909) в упорядкуванні Володимира Гнатюка. Тому винятково вартісними можна вважати два валки з с. Присівці (№ 9, 10) із збереженими фонограмами десяти гаївок, транскрипції яких поміщені у згаданому виданні.

Експедиційний доробок О. Роздольського з Наддніпрянщини, через незадовільну якість фонограм, представлений на диску лише однією піснею, записаною у лютому 1915 року в с. Шуляки на Чернігівщині (№ 21).   

Найчисельнішими на CD є фонограми, які О. Роздольський зробив 1940-го року за завданням Інституту українського фольклору. На диску поміщені мелодії, записані у всіх семи селах, у яких побували дослідники у цій експедиції (№ 25-39). 

Певним чином, у низці перелічених проектів дещо осібно стоять бойківські записи О. Роздольського 1937 року (№ 22-24). Правдоподібно, експедиція була пов’язана з найбільшою мрією дослідника – публікацією свого власного повного великого збірника пісенного фольклору Галичини, над яким фольклорист працював наприкінці 1930-х – у першій половині 1940-х років. Тож він і дозбирував матеріал для цього видання.

Наприкінці диску подано фонограми двох неідентифікованих валиків з огляду на їх порівняно добру якість звучання.

Упорядники диску намагалися різнобічно представити і музичні жанри, які призбирав О. Роздольський. Серед фонограм – обрядові (гаївки, колядки, коляди, щедрівка, весільні ладканки, одна обжинкова) та необрядові (балади, про кохання, жартівливі та ін.) народнопісенні твори, чимало коломийок. Зазвучить на диску й інструментальна музика. Зокрема коломийка до танцю у виконанні капели у складі скрипки, цимбал і бубна з Підгір’я (№ 8) та награвання на скрипці, яке записав О. Роздольський від музиканта з с. Сірники (№ 6). Не менш раритетним є і представлений репертуар лірника із с. Коцюбинці, який виконав три твори з інструментальним супроводом (№ 12).

Серед виконавців – жінки, чоловіки, співочі гурти. Задля економії носіїв, на початку своєї праці О. Роздольський рідко давав наговорити виконавцям на валок їхні імена та прізвища. В останній ж експедиції 1940 року таку практику він застосовував частіше. Свідченням цього є збережені фонограми представлення виконавців майже у кожному селі.

На СD запропоновано і унікальну знахідку – запис голосу самого О. Роздольського, який, очевидно, після фіксації репертуару співаків наговорив їм подяку: “Дякую вам сердечно за те, шо співали мені до фоногрáфу” (трек № 8). Збереглися й інші фрагменти голосу фольклориста. Зокрема, на треку № 1 (с. Дунаїв), О. Роздольський заповідає номери пісень.

Усі фонограми, представлені на компакт-диску, споряджені коментарями, у яких запропоновано максимально зібрану про них інформацію: реєстраційний номер валика за електронним “Каталогом фонографічної колекції О. Роздольського” із зазначенням у дужках його номера, проставленого збирачем при фонографуванні мелодій у кожному селі зокрема (якщо такий зберігся), час і місце рекордування (гіпотетичні дати та місце запису взято у дужки), інципіт, жанр твору.

Через руйнацію поверхні воскових валиків, спричинену різними пошкодженнями: налипанням пороху, цвіллю, знищенням їх поверхні мікроорганізмами, багаторазовим відтворенням звуку на фонографі, вислухати, що співає виконавець деколи доволі проблематично, або й практично неможливо. Ускладнює ідентифікацію творів й те, що іноді, через механічні пошкодження у презентованих на CD фонограмах випадають окремі букви, склади, слова. Тож, якщо не вдалося розчути інципіти пісень, такі місця зазначено у змісті трьома крапками, взятими у круглі дужки. Інколи, при неможливості вислухати першу строфу куплету, запропоновано наступну. Якщо ж упорядники не зовсім впевнені у поданому тексті, він виписаний курсивом. У випадку, коли все ж таки пощастило реконструювати пропущені фрагменти, яких немає на фонограмі, скориставшись віднайденими транскрипціями записів О. Роздольського, такі місця взято у квадратні скобки.

До CD долучено відскановані рукописи нотних транскрипцій, виконані Богданом Дрималиком та Олексієм Луцівим, а також і низку опублікованих мелодій зі збірника “Галицько-руські народні мелодії”.

Отож, врятована від остаточного знищення, оцифрована колекція О. Роздольського, яка різнобічно представляє українську народномузичну традицію першої половини ХХ століття, стала врешті доступна не лише вузькому кругу спеціалістів, а й усім, хто цікавиться історією нашої культури. Унікальність звукової колекції О. Роздольського підсилена й тим, що подібних збірок, які б так повно представляли музичний фольклор значного регіону, яким є Галичина, у Європі та й світі знайдеться небагато. Оцифрована фонозбірка достойно поповнить не лише вітчизняні фонограмколекції, але й зібрання світових фонограмархівних центрів.