IPRI - www.ipri.kiev.ua -  IPRI - www.ipri.kiev.ua -

ФОНОГРАФІЧНІ ПРОЕКТИ ОСИПА РОЗДОЛЬСЬКОГО (Ірина ДОВГАЛЮК)

Серед плеяди видатних діячів української культурної еліти кінця ХІХ – першої половини ХХ століття, які принесли європейське визнання вітчизняній етномузикології, одне із чільних місць посів Осип Роздольський – український фольклорист, музичний етнограф, педагог, перекладач, який разом із Філаретом Колессою, Станіславом Людкевичем і Климентом Квіткою став засновником української етномузикознавчої школи.

Упродовж усього життя О. Роздольський був нерозривно пов’язаний із фольклористикою. Розпочавши збирацьку діяльність у липні 1891 року, останню свою експедицію він провів наприкінці 1940. Фольклорист записував здебільшого народні пісні, а у ранній період збирацької біографії також і прозу (казки, легенди, новели, анекдоти). У квітні 1900 року О. Роздольський вперше в Галичині для запису народних мелодій використав фонограф1, ставши водночас і піонером застосовування звукозаписувальної техніки для фронтально-систематичного, широкомасштабного документування народних наспівів у Центрально-Східній Європі. Саме О. Роздольський розробив і застосував на практиці методику проведення експедицій розвідкового типу, яка активно використовується музичними етнографами й сьогодні.

За півстолітню збирацьку діяльність музично-етнографічними експедиціями О. Роздольський послідовно охопив практично всі історико-етнографічні області Галичини, а на запрошення Російської академії наук їздив записувати фольклор і на Наддніпрянщину. Загалом, О. Роздольський обстежив щонайменше 180 сіл, які за сучасним адміністративно-територіальним поділом входять до Івано-Франківської (28), Львівської (81), Тернопільської (32), Житомирської (1), Київської (1), Полтавської (1), Чернігівської (11), Чернівецької (2) областей України й окремих регіонів теперішньої Польщі (21) та Словаччини (1). 

Під час цих численних фольклористичних експедицій О. Роздольському вдалося згромадити щонайменше вісім тисяч народних пісень і призбирати велику колекцію фоноваликів, яка навіть за приблизними підрахунками налічувала понад тисячу одиниць.

Найбільша частина збереженої фонозбірки О. Роздольського, а це 755 валиків, знаходиться сьогодні в архіві Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка. У 50-х роках ХХ століття цю колекцію разом з фонографом відкупив безпосередньо у вдови Осипа Роздольського Ольги професор Микола Колесса та подарував Кабінетові народної музики Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. Валики зберігаються у спеціальних картонних футлярах, на покришках яких переважно зазначені основні дані про валик: проставлений римськими цифрами його номер (І; ХІ тощо), кількість записаних на ньому творів (11 пісень або 1–6; 15–19), місце запису (село, повіт), іноді – час рекордування (здебільшого тільки рік), що це за твори (жанри: веснянки, весільні або ж назви пісень: "Ой у полю сніжок"), ким виконані, а також хто та коли транскрибував з валиків мелодії. Деколи фольклорист залишав і свої коментарі: "Добрі гагілки", "Гарні" 2.

Декілька остаточно незіндентифікованих валиків зі спадщини О. Роздольського знаходиться також у Львівському Інституті народознавства НАН України. Ймовірно щось із фоноколекції збирача в роки Другої світової війни потрапило за кордон.

Водночас, чимало фонозаписів О. Роздольського було втрачено безповоротно. Так, частина фонограм потерпіла, коли валики використовували по декілька разів, стесуючи їх верхній шар і роблячи на них нові записи. Особливо через те постраждали фономатеріали О. Роздольського із його перших фонографічних експедицій 1900–1902 років. Деякі циліндри були знищені ще в роки Першої світової війни.

Фонозбірка, яка зберігається у Львівській музичній академії охоплює фактично всі періоди дослідницької діяльності О. Роздольського: починаючи від перших фонозаписів у квітні 1900 року в селах Коцурів і Гринів поблизу Львова зроблених під егідою НТШ та закінчуючи останньою експедиційною поїздкою збирача, організованою Львівським філіалом Інституту українського фольклору в листопаді-грудні 1940 року в Дрогобицький та Турківський райони Львівської області.

Так само повно фонозбірка репрезентує й географію записів та охоплює практично всі етнографічні зони Галичини, де працював О. Роздольський. Уціліли також валики і з його експедиції 1914–1915 років на Наддніпрянську Україну. Загалом архів містить фонозаписи народної музики із 109 сіл. За сучасним адміністративно-територіальним поділом 20 із них належать до Івано-Франківської області, 25 – до Тернопільської, 40 – до Львівської, 2 – до Чернівецької, 10 – до Чернігівської, по одному – до Полтавської, Київської та Житомирської. Дев’ять населених пунктів сьогодні знаходяться за межами України – у Польщі.

Серед збережених фонографічних записів переважають пісенні жанри, зокрема, обрядовий фольклор: календарний (колядки, щедрівки, гаївки, собіткові), родинний (хрестильні, весільні, похоронні), сезонно-трудовий (обжинкові); необрядовий: звичайні пісні (балади, історичні, ліричні тощо), а також колискові. Задокументована також інструментальна музика – гра "банди" (капели), на скрипці, сопілці і навіть на звичайному листку. Окремо належиться згадати про валки із записами репертуару лірників. Поміж фонограмами О. Роздольського зустрічаються твори неукраїнського походження, зокрема польського.

До особливо цінних слід зачислити валики із фонограмами пісень, транскрипції яких увійшли до друкованих видань. Наприклад, народні мелодії фонографовані О. Роздольським 4 серпня 1901 року у с. Печарна на Тернопільщині та нотовані Станіславом Людкевичем, які були опубліковані 1906 року Етнографічною комісією НТШ у першій частині збірника “Галицько-руські народні мелодії”. Збереглося і декілька валиків, рекордованих спеціально для музичної частини збірника Володимира Гнатюка “Гаївки” (1909, Матеріали до української етнології ЕК НТШ).

Збирач фіксував на валики, як правило, тільки перші строфи пісень, за винятком хіба що інструментальної музики. Тож, у середньому на циліндр фольклорист записував п’ять-шість творів. Проте у його колекції є валики з рекордованою на них і однією піснею, і навіть дванадцятьма – усе залежало від обсягу творів, оскільки один валик звучав приблизно три хвилини.

О. Роздольський, хоч і не дотримувався сталої почерговості при виборі творів для фонозапису, загалом охоплював їх повну жанрову картину. Очевидно, безпосередньо перед записом він прослуховував виконавців і вибирав найцікавіше та найтиповіше. Про попереднє приготування й фольклориста, й інформантів до запису свідчить дуже щільна фікса­ція наспівів на фоноваликах, якщо ж на валику залишалося небагато місця, з метою його найраціональнішого використання, збирач, зазвичай, записував коломийки або різні коротенькі приспівки. Інколи, при прослуховуванні фонограм, можна почути і голос самого О. Роздольського, який дає вказівки виконавцям, скажімо: “будé”.

Загалом, збережені фоновалики О. Роздольського щодо їхньої придатності для прослуховування далеко нерівноцінні. Через недопустимі для фонограм умови зберігання (збір­ка валиків довший час знаходилась у підвальному приміщенні Львівської консерваторії і у 70-х роках від остаточного знищення була фактично врятована Юрієм Сливинським, тодішнім завідувачем Кабінетом народної музики) частину валиків взагалі неможливо відтворити. Зокрема 55 валиків повністю розбиті, 90 – тріснуті. Певні труднощі для прослуховування викликає пліснява, яка нещадно покриває поверхню валиків. Водночас, частина колекції фоноваликів непридатна до відтворення через низьку технічну якість власне самого польового запису. Про це на деяких покришках футлярів, у яких вони зберігаються, сам же О. Роздольський робив позначки: "До нічого", "Не вдатний". 

Втім, більша частина фонографічної колекції, незважаючи на різні історичні перипетії, доволі добре уціліла та піддалася реконструкції. Зважаючи на стан збереженості, спеціалісти Інституту проблем реєстрації інформації НАН України для опрацювання відібрали майже 600 валиків та з 52 із них зробили звукові копії.

При перезаписі було використано розроблене і створене в інституті унікальне обладнання та цифрові методи обробки фонограм, що дозволило виконати відтворення звуку без пошкодження фоноциліндрів, провести очищення фонограм та отримати якісне звучання музичних творів.

Спеціалісти Проблемної науково-дослідної лабораторії  музичної етнології Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка та Інституту проблем реєстрації інформації НАН України спільно підготували презентаційний диск „Український фольклор першої половини ХХ сторіччя. Вибірка з фоноколекції Осипа Роздольського”.

Запропоновані на презентаційному диску фонографічні записи Осипа Роздольського в цілому представляють цю унікальну колекцію. Фонограми репрезентують як основні регіони, де рекордував народні мелодії збирач, так і охоплюють усі важніші періоди збирацької біографії фольклориста, починаючи від перших експедицій, представлених на диску записами 1901 року та закінчуючи його останньою музично-етнографічною поїздкою 1940 року. Зважаючи на вартісність записаних творів (чи то рік запису, чи регіон, чи жанр) при відборі фонограм інколи приходилося жертвувати їхньою якістю, задля цінності представленого матеріалу.

Серед відібраних для компакт-диску творів – обрядовий фольклор, зокрема, чимало гаївок, колядки, обжинкова, весільні ладканки, похоронна пісня; без сумніву унікальним є запис голосіння. Найбільше ж представлено звичайних пісень (ліричних, жартівливих, балад), є також і кілька колискових. З поміж виконавців цих творів – жінки, чоловіки, дівчата. На деяких валиках, наприкінці запису зафіксовано їхнє представлення. Спеціальної уваги заслуговує лірницька пісня, зафонографована у с. Коцюбинці на Тернопільщині. На фонограмі, хоч і ледь-ледь, все ж прослуховується звучання ліри, як при супроводі співу, так і при переграх (які, на жаль, через технічні причини прийшлось дещо скоротити).

На диск уміщено і записи, скопійовані із чудом збережених раритетних валиків, рекордованих 1901 року у селах Печарна, Поточани, Плетеничі, Новий Став, на яких зафіксовані мелодії, що увійшли до збірника “Галицько-руські народні мелодії” О. Роздольського – С. Людкевича (1906, 1908), а також з сіл Озерна та Присівці (запис 1909 року), опубліковані у транскрипції Ф. Колесси у збірнику В. Гнатюка “Гаївки” (1909). Не менш вартісними є і записи із Лемківщини (с. Рихвальд, Ропиця Руська, Смерековець).

Наприкінці диску подано два неідентифіковані валики, які цікаві кожен по-своєму. На одному з них (№ 39) записано спів та гру на сопілці народного музиканта. Інший (№ 40) – взірець того, як могли би звучати валики при сприятливих умовах їхнього зберігання, з мінімальними пошкодженнями, пов’язаними з плином часу та прослуховуванням на фонографі.

До усіх фонограм також подано коментарі, у яких запропоновано максимально зібрану інформацію про записи. Насамперед, це реєстраційний номер валика за електронним “Каталогом фонографічної колекції О. Роздольського та номер валика (вказаний у дужках), який проставив збирач при рекордуванні мелодій у кожному селі зокрема. Далі запропоновані відомості про час та місце запису фонограми (гіпотетичні дати взяті у дужки), інципіт і жанр твору.

На компакт-диску вміщено також словесні тексти переважної більшості пісень, принаймні початкових строф, які звучать на диску. Більшість текстів взято з рукописного архіву О. Роздольського та подано у його транскрипції. Окремі зразки розшифровані упорядниками диску, про що зазначено у виносках. До CD долучені відскановані нотації мелодій, виконані Богданом Дрималиком, Олексієм Луцівим, та Романом Криштальським, а відтак і опублікованих мелодій із вище згаданих збірників та інша дотична інформація.

Отож фоноархів О. Роздольського є безперечно унікальною пам’яткою вітчизняної культури. Він має небагато аналогів в Європі та світі як за об’ємом, так і якістю зібраного на валики матеріалу. Колекція О. Роздольського, по суті, стала звуковим документом українського музичного фольклору першої половини ХХ століття, періоду, який досить скупо представлений навіть у науковій вітчизняній етномузикознавчій літературі. Фонозбірка дає можливість прослухати як співали та грали на музичних інструментах народні майстри сто (та більше) років тому, оцінити їх виконавську манеру, адже відомо що далеко не все з почутого можна докладно покласти на папір, а відповідно і донести до нащадків.